Приклад сертифікату відповідності товарів від Sarstedt, який підтверджує, що ТОВ «Біо Тест Мед» являється уповноваженим представником компанії на території України, а як виявилося і на території так званої “ДНР”.

Жариков Віталій, уродженець Горлівки та діючий директор ТОВ «Біо Тест Мед», центральний офіс компанії знаходиться у Києві.

Посвідчення Жарикова, де вказана посада директора.

Продаж здійснюється двома схемами.

Перша – напівлегальна На території України створюються компанії («Альфа Фарм», «Добрі ліки», окремі ФОПи), що знаходяться у Майорську, Бахмуті, Волновасі, Констянтинівці. ТОВ “Біо Тест Мед” надсилає їм товари офіційно, з відповідними документами, через компанію “Нова Пошта”.

Фото з акаунту ТОВ «Біо Тест Мед» на «Новій Пошті».

Приклад фото з акаунту ТОВ «Біо Тест Мед» на «Новій Пошті», який підтверджує легальні поставки у прифронтові міста.

Мова йде про постачання понад сорока кілограмів голок. Після відправки товарів до прифронтових міст, в хід йдуть так звані “челноки”.

“Челноки” – це люди, що перетинають кордон з окупованою територію, переміщаючи контрабанду (недозволену кількість товарів).

Після того як медичне обладнання потрапляє до окупованого Донецька, офіційний співробітник ТОВ «Біо Тест Мед» Зубко Володимир здійснює реалізацію товарів на місцях, в Донецьку та інших районах окупованої території.

Список співробітників ТОВ «Біо Тест Мед», де Зубко Володимир вказаний в якості члена компанії.

Принагідно зазначити, що сам Зубко проживає виключно на окупованих територіях і з початку військової агресії Російської Федерації, жодного разу не відвідував територію України.

Офіційна накладна ТОВ «Біо Тест Мед», де вказано, що товари, які відвантажені для компаній «Альфа Фарм», «Добрі Ліки» та інших, мають кінцеву точку призначення у Донецьку.

Після реалізації товарів на окупованих територіях, готівка у рублях, за допомогою вже згаданих «челноків», потрапляє на територію України, де в обмінниках переводиться на гривню. Після цього гривню, нібито за продаж товарів у прифронтові міста, відбілюють через ФОПи.

Слабким місцем схеми лишаються масштаби поставок, адже сумнівно, що потреби Волновахи можуть збігатися з масштабами поставок, наприклад, у мільйонний Харків, що вказано у файлах поставок через «Нову Пошту». Згодом, вже білі кошти падають на рахунок ТОВ «Біо Тест Мед». Друга схема «чорна» Є банківські картки Жарикова Віталія та Пержан Анни. Остання являється дружиною Жарикова та громадянкою Російської Федерації. Отримала паспорт у невизнаному Придністров’ї.

Продукція з Німеччини потрапляє в Україну в якості офіційних закупівель, зі сплатою податків, та контрабанди у вигляді «рекламної продукції», еквівалент складає 6 одиниць товару на 4.

Згідно чинного законодавства, рекламна продукція заборонена до продажу і звільнена від оподаткування. Завдяки зв’язкам на митниці, ця проста схема дозволяє ввозити до 40% нелегальної продукції.

Так звана реклама ніде не враховується і одразу відправляється на Донецьк через «челноків»у Бахмуті, Майорську, Волновасі та Констянтинівці.

Після реалізації, гроші надходять в Україну і переводяться на картки Жарикова та Пержан рівними частинами до 10 тисяч гривень (наприклад, 9900, адже сума до 10 тисяч гривень не фіксується Нацбанком), таким чином за день можна сміливо перевести всі необхідні суми на різні картки.

Далі директор компанії Жариков переводить їх у готівку, після чого гроші знову потрапляють у банк і переводяться на рахунок ФОПу за нібито продаж продукції у прифронтових містах, таким чином фінанси легалізуються.

Схематично спрощенний процес продажу виглядає наступним чином, де “пробірки” умовна назва товарів:

Вищевказані схеми потребують серйонозної підтримки у силових структурах України, тому чекайте нової інформації. Розслідування триває.

Але вже через рік центральна влада зрадила одеситів, які самовіддано захищали Одесу від сепаратистів, – на місцевих виборах 2015 р. Банкова активно просувала Труханова на посаду мера Одеси, а паралельно «нищився» кандидат, якого підтримував тодішній глава Одеської облдержадміністрації М.Саакашвілі – його радник О.Боровик. У разі перемоги останнього ситуація в регіоні могла бути кардинально іншою. Після відходу М.Саакашвілі від керівництва Одеською областю процес монополізації впливу на Одесу і зрощення криміналу, влади й сепаратистів уже практично не мав перешкод.
Фактично відразу відбулося перегрупування у тіньовому секторі управління Одесою – вона почала переходити під контроль авторитета, який починав свій бізнес з продажу лампочок. Йому всюди було включено «зелене світло», а всі решта відтіснялись від фінансових потоків і владних важелів. Під контроль нового тіньового господаря Одеси перейшов потужний «7 кілометр», а також усі ключові сфери міста, включаючи міську владу. Усе це робиться під майбутні президентські вибори, а точніше – під провладного кандидата. Місцеві правоохоронні структури «тримають нейтралітет», якщо не сказати більшого. Їх керівництво «правильно» підібрано і зорієнтовано – вони також «заточені» під майбутні вибори. А для визначеного результату на цих виборах потрібен фінансовий, адміністративний та силовий ресурс, поєднаний в одних руках.

Міський голова Труханов залишається на своєму місці (у всіх значеннях цього слова). Після недавнього показово-грізного «наступу» НАБУ на нього він почуває себе спокійно і впевнено. У січні ц.р., коли НАБУ публічно активізувалося стосовно Труханова (включно із з’ясуванням наявності у нього російського громадянства), я висловив думку про те, що такі дії спеціального антикорупційного органу «можуть стати знаковою подією – і не тільки для Одеси, а й усієї України». Але – не стали. Збулось моє припущення (висловлене у тому ж дописі), що у ситуації з НАБУ Труханову вдасться знайти «компромісний» варіант. Сьогодні можна впевнено говорити, що такий варіант було знайдено. За допомогою однієї впливової особи, яка від Банкової «курує» суди та правоохоронні органи, його справу «погашено». Тепер, як кажуть, справа за ним.

Власне, в Одесі застосовується та ж схема, що і в Харкові. Нещодавнє закриття полтавським судом справи щодо Кернеса – це зовсім не випадковість. Ну не могли всі прокурори в один день захворіти і не прийти у судове засідання, що суд розцінив як відмову від обвинувачення! Такі справи перебувають на особливому контролі не лише керівництва правоохоронних органів, але й Банкової. А тому збою у прокурорів у цій справі не могло бути в принципі. Наразі ж у міського голови Харкова таке ж завдання, як і у його одеського колеги, – з найкращого боку «проявити» себе на виборах 2019 р.
Хоча між Харковом і Одесою є істотна різниця: якщо в Одесі вплив на ситуацію монополізовано в одних руках (одна з них – «тіньова», а друга – «легальна»), то у внутрішніх харківських впливах зберігається певна конкуренція. У Харкові є надія на міністра внутрішніх справ А.Авакова, який зберігає істотний вплив на цей регіон і може запобігти небезпечним, у т.ч. сепаратистським процесам. Власне, як це він зробив весною 2014 р.

Напади на одеських проукраїнських активістів, що здійснюються все частіше і нахабніше, – це прямий наслідок вказаної монополізації. Ці напади можуть бути інспіровані як для залякування та придушування всього українського в Одесі тими, хто її повністю контролює, так і їх конкурентами (у т.ч. усунутими від такого контролю) – для збурення суспільно-політичної ситуації з тим, щоби повернути свій втрачений вплив. Ці напади однозначно вигідні прибічникам «руського мира» та спецслужбам РФ – вони продовжують розглядати Одесу як сприятливий регіон для «сепаратиського вибуху».
Загалом же побиття проукраїнських активістів на Одещині – це дуже серйозний знаковий сигнал щодо проведення майбутніх виборів на території східних і південних областей України. Повністю погоджуюсь з думкою про те, що такими насильницькими актами заздалегідь з виборчого процесу «вибивається» активна проукраїнська громадськість. Бо виявлення на виборах активної проукраїнської позиції нестиме реальну загрозу життю і здоров’ю як самих активістів, так і членів їх сімей. На захист держави великої надії немає. Тому ці напади сьогодні – це робота на виграш проросійських сил на виборах 2019 р. на Сході та Півдні нашої країни.

Затримання трьох грузинів, підозрюваних у замаху на життя лідера одеської організації партії «Сила людей» О.Михайлика, також може виявитися одним із сценаріїв політичної гри в Одесі – не виключено, що цих підозрюваних за національною ознакою можуть «прив’язати» до колишнього керманича Одещини М.Саакашвілі та екс-прокурора цієї області Д.Сакварелідзе. З тим, щоб дискредитувати їх і остаточно нейтралізувати вплив на цей регіон.
Після нападу на О.Михайлика одеські проукраїнські активісти провели ряд публічних акцій з вимогою відставки керівників правоохоронних структур Одеси та області. На моє переконання, з огляду на загальну ситуацію, яка складається в Одесі, зміна керівництва правоохоронних органів Одещини (власне, як і керівництва виконавчої влади у цьому регіоні) є нагальним і вкрай необхідним кроком.

Чи розуміє ситуацію в Одесі центральна влада? Чи знає вона про ті справжні процеси, які у ній відбуваються? Безсумнівно – так! Чи піде вона на заміну керівництва обласної виконавчої влади і силових структур? З власної ініціативи – ні. Бо все вже мобілізоване під президентські вибори, потрібний результат на яких має бути «зроблено» за будь-яку ціну. Хоча ціною такого результату може стати втрата Одеси…

Такой примитивный популизм можно было бы ожидать от политического неофита, однако, сам Думчев в политике человек далеко не новый. Особенно, если вспомнить «регионовскую» эпоху. Бывший член «дочерней партии Регионов», или как ее еще называли «сильной Украины» Тигипка, Сергей Думчев занимал почетную должность одного из «кассиров» донецких. Фиктивные банки «киевского реформатора», такие как «Премиум» и «Классик» практически не занимались рутинной банковской работой, выстраивая вместо этого привычную для «регионалов» систему обналички теневых капиталов в столице. Стоит заметить, что после позорного бегства Януковича и компании прыткий «кассир» своих навыков не растерял, продолжая использовать фиктивные банки и кампаний для запутанных финансовых махинаций. Простые смертные вряд ли когда-либо сталкивались с подконтрольными Думчеву финансовыми учреждениями, однако в парламентских кругах прекрасно знают к кому нужно обращаться, если позарез требуется вывести на офшорные счета, честно взятые из бюджета средства. Неизвестно эти, или какие-то другие профессиональные качества помогают лидеру «Руху за реформы» заводить влиятельных друзей, однако получается это у Сергея Думчева весьма и весьма недурно. Особенно близок киевский «реформатор» с опальным экс-генпрокурором Виталием Яремой, который по слухам является его кумом. За время работы последнего на посту генерального прокурора Думчева даже за глаза называли «держателем прокурорской кассы». О чем, правда, ни Думчев ни Ярема не любят говорить …

Впрочем, даже это не объясняет тех колоссальных средств, которые «Рух за реформы» с легкстью тратит на выборы. Тем не менее, если вспомнить о тесных связях лидера этой партии с ключевыми фигурами старой власти, все постепенно становиться на свои места. Совпадение, или нет, но злые языки часто связывают предвыборную кампанию Сергея Думчева со структурами подконтрольными Виктору Медвечуку, известного своей манерой «сорить» кремлевскими деньгами. Что ж, если учесть нулевые шансы «Оппозиционного блока», затравленных коммунистов или других пророссийских сил получить контроль над столицей, такая версия явно не лишена смысла. Ведь раздуть с помощью денег мыльный пузырь псевдо-реформаторов под киевские выборы стало бы для российских технологов слишком заманчивой перспективой, чтобы от этого отказаться.

Параллельно к этому делу также присоединилась Генеральная прокуратура. Весной 2014 она сообщила о расследовании Курченко по факту заключения в декабре 2012 с НАК «Нафтогаз Украины» фиктивной сделки по приобретению ООО «ГазУкраина-2020» нефтепродуктов, которые причинили ущерб на сумму почти 400 000 000 грн. В ходе следствия было арестовано денежное, движимое и недвижимое имущество ветэк на сумму 2 млрд. Грн, а Курченко был объявлен в международном розыске.

С тех пор прошло более года, но некоторые очевидные успехи в ходе следствия правоохранительных органов не достигают. Как сообщали СМИ, расследование наиболее резонансных случаев, в которых Курченко и ветэк, взяли под контроль главное следственное управление Генеральной прокуратуры, которое в августе 2014 возглавлял Львовский прокурор Олег Залиско. А его первым заместителем был еще один из прокуратуры Львовской области Святослав лаганжак, после чего в ходе следствия стали наблюдать рулон к поиску «экстрима». Возможно, это было связано с активацией Харьковского «комбинационного», который, по слухам, отчаянно соглашался с руководителями Генеральной прокуратуры. Главная цель, которую хочет достичь или достигнуть Курченко-банальный “перевод стрелок ” с собой на исполнителей, которые будут закачаны по схеме побега в Московский вождь…

Параллельное расследование. Бизнес и блатные

Наиболее интересным является то, что следствие по делам «Курченко и к» активно ведет многие коммерческие и «близкие» коммерческие структуры, которые в 2012-2014 должны были сотрудничать с Курченко и ее компаниями в связи с обстоятельствами-полной монополия на бизнес-рынок Украины “семья “. Например, ниже описывается взаимосвязь между Курченко и его бизнес-структурами одним из участников этого “рынка “: “Наша компания была вынуждена работать с сайтами Курченко. В связи с тем, что объемы не были маленькими, наш менеджмент неоднократно встречался с Сергеем ушовим (ассистентом Курченко на обналу и шельфе) и созванивалос с Курченко. В феврале 2014 они бросили нас на круглую сумму и связь с нами была отрезана. Многие из тех, кто работал с Курченко собрал впечатляющую информацию о всех компаниях, в том числе тех, которые работают до сих пор: схемы, офисы, расходы, сотрудников и т.д. Эта информация была передана ГПУ и налоговой полиции, но эти вопросы были “закрыты ” ушовим и Бондаренко взятки 300 000. Долларов в каждое учреждение. “

По данным АТН, накануне вечером он написал заявление об увольнении по собственному желанию. Источники не уточняют, попросили ли Мартынова написать это заявление в связи с недавними скандалами в харьковской милиции. Также пока неизвестно, кто станет его преемником.

Как уточняет Объектив, вчера Михаила Мартынова вызвали в Киев — в Министерство внутренних дел. После этого он написал рапорт об увольнении. Заявление Мартынова еще не подписано руководством МВД.

В Центре общественных связей ГУ МВД Украины в Харьковской области информацию об увольнении Мартынова не подтверждают, но и не опровергают.»

“Главное”

Напомним, что УМВД в Харьковской области с давних пор является кублом враждующих преступных группировок, причем, не только милицейских. Своих людей в УМВД желает видеть и известное «юридическое» семейство Бандурок, и налоговик Станислав Денисюк, ну и конечно же главный харьковский криминалитет в лице «Допы» и «Гепы» – Добкина и Кернеса. Недавняя смешная история о том, что харьковские менты торгуют стрелковым оружием по себестоимости (ПМ— 300 гривен), с самого начала казалась нам очередной «подставой» против нынешнего начальника Харьковского УМВД Михаила Мартынова по кличке «Декалон» со стороны его же подчиненного Сергея Марченко по кличке «Модный». О нем на ОРД в свое время уже писали.

«Уважаемый Анатолий Владимирович! Уважаемый Михаил Данилович ! К Вам, как к министру внутренних дел Украины вынужден обратиться коллектив сотрудников ГУМВД Украины в Харьковской области. А вынуждает нас обращаться к Вам, и отвлекать Вас от проблем реформирования ОВД ситуация, которая очень тревожит сотрудников всего Главного Управления. Мы располагаем информацией об одном милиционере Марченко Сергее Анатольевиче, работающем в главном управлении Харьковской области руководителем отдела «по раскрытию преступлений совершенных иностранцами и против них» в такой серьезнейшей службе как УГРО «уголовный розыск». Который в недалеком прошлом уже имел проблемы с Прокуратурой за махинации с дорогими автомобилями в народе называемыми «Двойничками», где он являлся главным затейником. И что самое интересное безнаказанно сам ездил на таком же автомобиле, прикрываясь удостоверением работника милиции. Но, как не странно, «отмазался», как Марченко говорит «в этой стране при хорошей должности в МВД, и за деньги можно ВСЁ» остался полностью безнаказанным, возникает вопрос: как можно бороться с преступностью, если в милиции работают такие кадры? Так же ни для кого не секрет, что Марченко Сергей плотно общается с контрабандистами в Харьковской области и Украины и занимается её организацией. Берёт товар в г. Одесса, даёт за товар « залог», а залог не много ни мало на сегодняшний день составляет минимум эквивалент $1000 — $1500 США за один куб (одежда), минимальный объём фуры 86 кубов. Крышевание и покупка автомобилей высокой проходимости контрабандистам для улучшения перевозок контрабандного товара с территории Украины на территорию Российской Федерации. Раз в две недели покупается новый дешевый мобильный телефон и карточка, в основном оператор «LIFE», для заметания следов своих преступных действий. Но при этом безнаказанно работает в милиции, ездит на дорогостоящих автомобилях, посещает самые дорогие развлекательные заведения «спуская» там крупные денежные суммы. Только за последние полгода Марченко сменил три дорогостоящих автомобиля Porsche Cayenne. На все автомобили он вешает один и тот же левый именной номерной знак «SA 777». Причем каждый новый автомобиль значительно дороже предшествующего, сейчас в среднем такой автомобиль стоит от $90.000 США, четвертым стал «Дешевенький» Range Rover АХ5552СН, который Марченко зарегистрировал в ГАИ на одного из работников авто площадки по продажи автомобилей «VIP–AVTO», владельцем «VIP–AVTO», является подельник Марченко Сергея по автомобилям «двойникам». Фирма «VIP–AVTO», расположена в г. Харькове по ул. Шевченко 117, но при всем этом ни у одного из руководителей не возник вопрос, откуда у молодого милиционера деньги на такие автомобили. Хотя однажды вопрос возник у Начальник Главного Управления Мартынова Михаила Даниловича, который на одном из совещаний поинтересовался «что это за модный молодой опер ездит на таких дорогих машинах». И как бы потом вопрос замялся как выразился Марченко Сергей «что этот старый маразматик Мартын управляется мной и деньгами», которые якобы Марченко Сергей ему заносит в кабинет в качестве денежного вознаграждений за благосклонность Мартынова Михаила Даниловича к нему. Хотя, зная Мартынова Михаила Даниловича, как очень Порядочного Человека у многих возникли сомнения в словах Марченко Сергея про Мартынова Михаила Даниловича. Но, как не печально, факт остаётся фактом: на работу Марченко продолжает ездить на Range Rover АХ5552СН крышевать и организовывать контрабанду, и на сегодняшний день безнаказанно продолжать заниматься различного рода преступлениями прикрываясь своим положением в милиции. Тогда получается, что Марченко Сергей говорит правду про столь уважаемого человека. И это только малая часть преступной деятельности Марченко Сергея Анатольевича. После всего сказанного возникает вопрос, как такие люди попадают в органы милиции, да еще и на руководящие должности?»

Надо полагать, что в последнем раунде харьковских ментовских войн все-таки победил Марченко и его покровители. История с торговлей оружием стоила Мартынову должности. Хотя, многие из его противников надеялись, что Мартынова отставят после скандала с исчезновением журналиста Климентьева. Климентьева так и не нашли, но Мартынову в тот раз удалось сохранить за собой должность. После красивой постановы УВБ с торговлей оружием – пришлось уйти. Кого назначат на освободившееся место – особого значения не имеет. Если раньше Харьков называли ментовским городом, то сейчас он приобрел устойчивую репутацию города бандитского.

Скіпальський Олександр Олександрович – народився 1945 року на Волині. Закінчив Вище прикордонно-командне училище КДБ СРСР, Вищу школу КДБ СРСР. Після здобуття незалежності разом з колегами із Спілки Офіцерів України брав  участь в ліквідації КДБ УРСР, створенні СБУ та Головного управління розвідки Міністерства Оборони. Має сорокарічний досвід оперативної роботи.

Обирався  народним депутатом 1994 – 1998 рр., працював заступником міністра НС, радником міністра юстиції, начальником управління СБУ в Донецький області, радником та заступником голови СБУ. У 2004-му році  очолював службу охорони кандидата в президенти України Віктора Ющенка.

В ОХОРОНІ КАНДИДАТА В ПРЕЗИДЕНТИ

– Як взагалі познайомилися з Ющенком?

– Особисто нас познайомив Вадим Петрович Гетьман. Людина непересічна, талановитий організатор, харизматичний лідер. Досить згадати його визначну роль у прийнятті Конституції України. Очолюючи тоді депутатську групу «Незалежні», входив до складу Тимчасової спеціальної комісії по опрацюванню її проекту, доклав колосальних зусиль, щоб мобілізувати розрізнений, не структурований депутатський загал на конструктивну роботу над проектом Основного Закону. Якось у Верховній Раді він завів зі мною розмову про майбутнє України, про необхідність для нашого суспільства такого Президента, який би день і ніч працював на Україну,  у якого б по-справжньому боліла за неї душа, вільного від догмату старої номенклатурної системи.. Такою людиною Вадим Гетьман  бачив Віктор Ющенка, свого наступника по Національному банку, якого я, чесно кажучи, знав до того мало, ми з ним по роду діяльності, як зараз кажуть, не перетиналися. «Придивіться до нього, — сказав Вадим Петрович. – Здається, це той кандидат, який усім нам, а найперше Україні, потрібний». Пізніше  він нас  і познайомив.

– Убивство народного депутата Гетьмана так і залишається нерозкритим…

– На моє переконання, найбільш вірогідним мотивом злочину була його політична та фінансова діяльність. Він мав тверде  бажання привести одного з своїх учнів до Президентської посади. Уже тоді зацікавлені політичні сили готувалися до  перегонів, і Вадим Гетьман був дуже незручною і загрозливою фігурою для конкурентів.  Гадаю, відверта підтримка Ющенка, яку він практично організовував, потужний економічний ресурс зіграли вирішальну роль у його трагічній долі. Кращим пам’ятником для нього стане розкриття вбивства і повернення родині певних фінансів.

– Ви відразу сприйняли ідею Гетьмана?

Ні, погодився в ході четвертої розмови. Хотів сам у всьому розібратися. Деякі риси поведінки Віктора Андрійовича мені, відверто, не дуже імпонували. В основному, особисті. Думав, минеться, помилки молодості. Але визначальними були такі, за які я його поважав. Наприклад, коли  з високо піднятою головою залишав залу Верховної Ради: «Я йду звідси, щоб повернутися!». Викликало повагу, як він обіцяв піклуватися про кожного «малого» українця, відстоював національні інтереси, будучи Прем’єр-міністром рішуче став на заваді будь-яким  спробам зазіхання на  газово-транспортну систему. Відверта орієнтація на розбудову суверенної України, заяви щодо поліпшення добробуту простих людей, національно-демократичні переконання – все це знаходило відгук у серцях людей. Згадайте, як тоді зростав авторитет Ющенка, множилася кількість його прихильників.

Тож, коли до мене звернувся Роман Безсмертний, якого я  знав по парламентській роботі, з пропозицією створити й очолити службу безпеки кандидата у президенти Ющенка, я погодився.

– А як же Євген Червоненко, Давид Жванія? Відомо ж про їхню роль у цій справі…

Ці хлопці створювали немало метушні, та,  розумієте, як би делікатніше висловитись,  в професійному ремеслі ми з ними в різних рангових категоріях. В нашій структурі знаходилися досвідчені фахівці, професіонали, які   підготували  конкретні охоронні й  технічні заходи. Фізичну охорону штабу і кандидата в президенти забезпечували висококваліфіковані, чесні віддані своїй справі спеціалісти. Віктору Ющенку було зроблено доповідь, в тому числі й письмова, з постановки охоронної роботи, створення надійної системи захисту кандидата, його сім»ї. Здавалося, знайшли порозуміння. Однак поступово в його оточенні  почали з»являтися люди з сумнівною репутацією, вони діяли в обхід, самі не дотримувалися встановлених правил, підштовхували на це кандидата в Президента. Маю на увазі, передусім, контакти з представниками різних закордонних  організацій, в тому числі й на фінансовій основі, причому робилося це  за нашою спиною. Коли починаються закордонні контакти, то за цим часто, якщо не завжди, стирчать вуха іноземних розвідок, або ж, як мінімум, вони контролюють такі зустрічі.  Почалися непідготовлені з точки зору охорони виїзди і чартерні перельоти, коли літак залишався напризволяще, без охорони по кілька годин. Відставні міліцейські сержанти, з сумнівним минулим, носили дитячі коляски, купували  їжу з базару  для Віктора Андрійовича, його сім»ї. Звичайно, як професіонали, ми не могли з цим миритися, усвідомлюючи, що вся відповідальність за життя кандидата, лягає на нас, а ми, по суті, безсилі.Тим більше, що кожен із нас прийшов до виборчого штабу за  велінням совісті,  не ради посад чи грошей. Кілька разів намагався досягти порозуміння, та до наших порад Ющенко не прислухався.   Його  фаворити, які  потім стали «любими друзями», застосовуючи  підлабузництво, меркантильні прийоми,  заспокоювали претендента: «не волнуйтесь, мы сами все сделаем, все будет хорошо». Жванія із шкіри ліз щоб втертися в довіру Ющенку, на кожному кроці виявляв не характерні для справжнбої чоловічої дружби ознаки, підтримував незрозумілі зв’язки та контакти. Трапилося, на жаль, так, що  Ющенко, замість утвердження ділової, принципової атмосфери, віддав перевагу  угодникам, кар’єристам і авантюристам різних мастей. Оперативна обстановка ускладнювалася, та ми мало чим могли зарадити, а сам кандидат не виявляв жодного бажання прислухатися до наших порад і вимог. Тож,   коли на посаду голови СБУ було призначено  Ігоря Смєшка,  він, не маючи відповідного досвіду роботи в цій  системі, запропонував мені  повернутися в Службу, я погодився, отримавши  згоду керівника виборчого штабу Р.Бессмертного. Аргументом для нього послужило моє запевнення, що  в СБУ,  зроблю більше для України  і демократичного блоку. Мій виступ на Майдані підтвердив  вибір СБУ, більше того, коли Жванія  втягнув Р.Безсмертного і його двоюрідного брата в провокацію навколо Івана Рибкіна, моє втручання  врятувало їх від криміналу.

– Узгоджували нове призначення не з кандидатом в Президенти?

– До нього вже важко було добитися. Навіть якось один раз, коли прийшлося чекати на розмову з В.Ющенком, пані Ульянченко В.І .порекомендувала записуватися в неї на прийом.  Важко будувати систему безпеки людини, яка цього не бажає і не розуміє.  Потім Віктор Андрійович зателефонував, відбулася коротка розмова. Сказав, що  в умовах, котрі склалися і за такого до нас ставлення  не взмозі    надійно організувати його охорону. Тим більше, що ці обов»язки фактично перебрали на себе Жванія з Червоненком .

–  Чи справді  було отруєння?

– Звичайно було! Інша річ, його можна і треба було уникнути, максимально взявши під контроль оте хаотичне і широке спілкування кандидата без належно поставленої служби охорони. Якщо не зовсім  виключити, то, принаймні,   істотно ускладнити завдання тим, хто його здійснював.

– А хто саме, не скажете?

. Президент якось сказав, що виконавці недалеко ховаються, у сусідів.

– Хто ці люди, як гадаєте?

– Шукати слід отруєння потрібно серед найближчого оточення. Причому,  нікого не виключаючи.

– Навіть Червоненка з Жванією?

– Навіть їх. Я б, власне, з них би і почав. З Жванії – першого. Адже всім відомо про його рекомендації В.Ющенку на поїздки…  Дослідив би весь його життєвий шлях, як він потрапив на Україну, як втік із Грузії, де саме і чому навчався в Росії, яким бізнесом займався в Словенії, зв’язки, оточення, контакти. Пам’ятаєте історію взаємовідносин з Березовським,  провокацію з Рибкіним у Києві, де активно фігурував Жванія – не все тут так просто, як здається.

– Ви хочете сказати…

– Я кажу про те, як би  діяв, коли вів би справу про отруєння Ющенка. Взагалі  я і тут не розумію Ющенка. Тисячі співробітників спецслужб  вимушені імітувати роботу, займаються дублюванням функцій і завдань. Чому б не створити спеціальний підрозділ із одним завданням, отримати достовірні матеріали про отруєння кандидата в Президенти і передати їх слідству. Продемонструвати, нарешті, світові силу і вміння українських розвідки  і контррозвідки.

– Якби ви залишалися в штабі Ющенка, могли б уникнути його отруєння?

– Не гарантую. Для цього наперед потрібно знати всі плани, наміри, володіти інформацією  про контакти, зустрічі: де, коли, з ким, як спілкується особа, яку доручено охороняти.  Те, що створена нами структура, стала б на заваді – безперечно. Тільки навряд – і тоді, й зараз після отруєння, після тих жахливих страждань, що витримав,  він і його примітивна охорона    це усвідомлюють. Кілька місяців тому, приймаючи на Банковій представників єврейських громад України, присутній серед них «друг»України В.Рабінович прийшов  із стародруком і передав його в руки Президенту В.Ющенку. Президент перехрестився і поцілував подарунок. За таку ситуацію потрібно негайно  звільняти начальника охорони. Президент же повинен розуміти, що не тільки дотик губ, а лише один подих може закінчитися фатально в результаті необережного поводження з таким подарунком. Це тільки один з багатьох прикладів.  До речі, була у мене перед тим, як піти зі штабу, відверта розмова з  Катериною Ющенко – дружиною Президента . Вона напряму запитала,чи   допускаємо ми  можливість скоєння теракту,  замаху на її чоловіка. Я також відверто відповів: «Зараз – загрози немає поки що. Її слід чекати за два-півтора місяці до виборів, коли опоненти пересвідчаться, що іншого шляху зупинити впевнений поступ В. Ющенка до влади не існує. «Що це може бути, на ваш погляд?» — «Думаю, або отруєння, або авіакатастрофа», — відповів я.

– Звідки ви це знали?

– Спостерігаючи, як недбало, навіть зверхньо ставляться до питань охорони і безпеки всі, хто на той час оточував Ющенка, як він сам цьому не приділяв уваги, будь-який професіонал на моєму місці зробив би такий висновок. На жаль, я не помилився. Ті ж «спеціалісти» з охорони, які проґавили замах, що ледве не коштував Віктору Андрійовичу життя, потім били себе в груди, розказували казки, навіть звинувачували мене…

– ?

«Бачиш, — говорили вони Ющенку, — Скіпальський знав,  не виключено, що був  якось причетний…». Ну, та Бог їм суддя.

– Як, на вашу думку,  був би зараз поміж нас Гетьман, задоволений був би своїм протеже?

– Гадаю, що ні. Навпаки був би дуже пригнічений.

– Агітував, щоб залишився В.Ющенко на другий термін?

– Безперечно – ні!

ДОНЕЦЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

– І все ж Віктор Ющенко запропонував вам посаду начальника управління СБУ в Донецькій області…

– Ні, не він! Взагалі ставлення Ющенка-Президента до Служби Безпеки – дуже неоднозначне. Він відверто  недолюблює Службу, відноситься з певною підозрою. На моє переконання, це можна пояснити не розумінням ролі  і завдань Служби Безпеки на сучасному етапі розвитку країни.  Згадайте, як на представленні  міністра в МЗС, одразу, коли В. Ющенко перміг на виборах, при повному залі, телебаченні, іноземних представниках, сказав: «Повиганяйте звідси всіхесбеушніків, очистіть міністерство!». Тоді, як у всьому світі спецслужби працюють в тісній взаємодії з дипломатичними відомствами. Їм же потрібно здійснювати контррозвідувальні завдання. Такі зверхність, верхоглядство, зарозумілість – тільки на шкоду державі. Про форми й методи роботи спецслужб по телебаченню не говорять. Та ще у такому стилі. Це не виняток. Згадайте, з яким роздратуванням, непрофесіоналізмом і, я б сказав, невіглаством, Ющенко розганяв ДАІ, або остання історія з таким собі заступником керівника «Кобри».Хіба це президентський рівень?

– Як ви сприйняли своє призначення до Донецька?

– З піднесенням. Здалося тоді, що  нарешті  Президент зрозумів, що істина – понад усе,   взявся за наведення порядку, повернувся обличчям до спецслужби,   довірятиме тепер підготовленим професійним кадрам.  Тим більше, що я, перебуваючи на посаді радника голови СБУ, ще в 2005-го року,  подав рапорт на ім»я Президента, з оцінкою розвитку кризових подій в спецслужбі.   На жаль, відповіді так і не дочекався.  Що стосується  Донецьку, то ініціатива йшла від С. Тарути і В. Гайдука,  В.Балога пролобіював, а Президент тільки підпис поставив.  Я з великою відповідальністю почав працювати з оперативним і керівним складом,  керівництвом і активом області. Працювати в ім’я України, нашого українського народу.

– Правду кажуть, що через місяць роботи в Донецьку, вам принесли теку грошей – «чорна» зарплатня від олігархів?

– ( Усміхається).  Не було такого! Та й бути не могло. Вони ж навели довідки про мене, там теж своя служба працює. Знали, будь-які спроби марні. Кошти потрібно заробляти, а брати хабарі за виконання службових обов’язків – аморально.

– Що найбільш вразило в Донецькій області?

– Розумієте, в краї панує жорстокий капіталізм, кілька  персон перебрали все багатство регіону, у той час як прості люди ледве зводять кінці з кінцями, а їм у голови повтокмачували, що вони – «особенные,  донецкой закалки»,  «Шахтер» – чемпион!» і таке інше. Це дуже нагадує ситуацію в Німеччині 30-х років. Те зомбування відомо чим закінчилося. Дикий капіталізм, жебракування, життя за межею бідності, розгул бандитизму, наркоманія… І поруч – скрізь пам’ятники Дзержинському, Леніну, Кірову комуністичним діячам. Назви вулиць, вся символіка тих часів, ще при Союзі. На цьому тлі – процвітає корупція, чорна приватизація .. Звичайно, оперативна обстановка дуже ускладнена. Вільно почуваються проросійські елементи, які під егідою бізнесових зв»язків вирішують свої питання. Потрібно було це розгрібати, причому, з нуля, накопичувати інформацію, аналізувати процеси, виробляти форми й способи протидії, противаги. Налагодив контакт з облдержадміністрацією, обласною радою, правоохоронними органами. Був приємно вражений: областю керують солідні, з  державницьким мисленням люди, намагаються  працювати   благо України. З такими можна мати справу, подумалось:   таких би в оточення Президента, замість підлабузників і авантюристів. Познайомився і з місцевими олігархами, побував у декого в кабінетах. Що ви, — оригінали  картин відомих художників, італійські фрески, шикарні кабінети, коштовності, живуть люди – не тужать. І все це – за рахунок маніпуляцій з економічними показниками, тією ж собівартістю продукції, податками, НДС. Я ж-то не вчорашній, 40 років на оперативній роботі. Почали з колегами думати, як розгрібати це все, вивчати схеми, добирати віддані кадри –  там є таких багато людей, тільки їх потрібно бачити і цінувати..  Тільки ввійшов в курс, розробили плани проникнення в фінансово-промислові групи –  відкликають, призначають  заступником голови СБУ. Тамтешні олігархи постарались, щоби відкликали, клопотали про це на Банковій. Розумієте, нікому сьогодні не потрібно працювати прозоро, щоб наводився порядок, щоб міцніла, згуртовувалася держава. У тому безладі, тотальній кризі набагато легше свої оборудки здійснювати, тримати людей в покорі, встановлювати  бандитські закони «по поняттям».А  Президент замість повсякденної кропіткої роботи з силовими структурами – становим хребтом управління державним механізмом – віддає їх на поталу пройдисвітам.

КЕРІВНИЦТВУ ДЕРЖАВИ  ПРОФЕСІОНАЛИ В СБУ НЕ ПОТРІБНІ.

– Що ви застали в Києві?

– Якщо підсумувати, то в  Службі Безпеки сьогодні професіонали  не потрібні.  Можу назвати генералів М.Куркіна, В.Коршунова, В.Тимошенка, В. Підболячного, І. Коновалова, ще з десяток людей, яких звільнили за професіоналізм. На їх місце, за винятком двох осіб, призначено  непрофесіоналів  які тільки здатні команди виконувати, улесливо підсобляти: «чего изволите?»,  втілювати будь-які забаганки з Банкової. Та ще гірше – в СБУ прийшли «спеціалісти»,перевіренні на сприянні контрабандним оборудкам, які з успіхом їх кришували й кришують.

– Кажуть, Балога перетворив СБУ на  свою вотчину?

– Це взагалі трагедія  сучасної  України, що такі люди приходять на вищі щаблі влади. Але знову таки: не в Балозі проблема.  Проблема в Президентові В.Ющенку, в його невмінні розбиратися в людях, що  приведе до національної катастрофи, якщо він, звичайно, рішуче не перегляне і не позбавиться низки негативних рис характеру,  в першу чергу –таких, як мстивість, невміння і небажання слухати правду і бути самому відвертим, брати  відповідальність і визнавати свої багаточисельні помилки, робити справедливі висновки.  Президент повинен пам’ятати, що народ  у важкій  боротьбі довірив йому владні повноваження для захисту інтересів кожного маленького українця, про що він сам постійно наголошував, коли йшов до булави, і майже забув, випивши владної чари. Передача СВОЇХ повноважень зручним нукерам тимчасово приносить насолоду від вилизування підошов, але стає небезпечним на слизький дорозі життя. Сьогодні ніхто не може сказати, хто реально заправляє Україною, у кого повнота влади. Варто покритикувати секретаріат, навіть просто висловити свою думку, як тебе одразу виженуть з роботи, розтопчуть. І це – демократичний стиль?   Що ж стосується СБУ в цілому, то негативні тенденції об’єктивного характеру зараз помножились на суб’єктивізм, некомпетентність тих, хто здійснює так зване кураторство.  Президент віддав на відкуп СБУ, розвідку й контррозвідку некомпетентному чиновнику, голові секретаріату. Такого ставлення до спецслужб немає ніде в світі. Не потрібна Служба – розпусти людей, не каліч даремно. Подивіться, наприклад, на долю тимчасово виконуючого обов»язки голови СБУ В. Наливайченка. Державницька людина, патріот, .непоганий професіонал – його «підвісили», рік не затверджують на посаді. Тому й працює з оглядкою, мусить враховувати кон’юнктуру, догоджати всім, від кого залежить затвердження. Дуже негідна практика…  Важливо, щоб діяла система гарантій, захищеності співробітників спецслужб. Щоб не залежав сумлінний працівник, патріот від настрою того ж Балоги…

– Останній приклад – затримання  Миколи Рудьковського, скандал, який боляче вдарив і по СБУ, і по Наливайченку.

– Напевно. Не повинна СБУ займатися невластивими їй функціями. А коли порядку немає, то й доводиться потрапляти в такі незручні ситуації. Що стосується Рудьковського, його треба було затримувати раніше. Він цього давно заслуговує.